У роботі досліджені проблеми формування сучасної системи ідентифікації соціально-екологічних загроз для резилієнтності якості життя населення України. Акцентовано увагу щодо використання системного і компліментарного підходу для визначення та дослідження загроз, які охоплюють спектр явищ і процесів, локалізованих в різних сферах розвитку.
Сформовано методичні положення визначення резилієнтності якості життя населення. При дослідженні екологічного базису якості життя населення основні акценти спрямовані на дослідження буферної спроможності екосистемних процесів, їх адаптаційного потенціалу, відновлювальної спроможності.
У процесі дослідження екологічної резилієнтності визначено систему ризиків і загроз її розвитку: досліджено процес формування еколого-економічного ризику, розроблено схему ідентифікації екологічних ризиків природно-ресурсного відновлення, визначено функціональний вимір сучасних загроз природно-ресурсному відновленню, фактори розвитку резилієнтності екологічних систем. Акцентовано увагу, що резилієнтність є відповіддю соціоекологічних систем на зовнішні виклики.
Розроблено методичні положення ідентифікації соціально-екологічних загроз шляхом формування схеми впорядкування процесу ідентифікації природно-ресурсних та екологічних загроз резилієнтності якості життя населення та методики ранжування ризиків і загроз за окремими напрямами. Використання цих положень сприяло визначенню параметрів природо-ресурсних та екологічних загроз резилієнтності якості життя населення, які досліджено для регіонів України, та оцінці загроз резилієнтності якості життя населення України за інтегральними показниками.

У роботі розкрито теоретико-методологічні засади оцінки екологічної резилієнтності якості життя населення України в контексті зовнішніх природно-ресурсних загроз. Досліджено соціоекологічні системи через міждисциплінарний синтез та обґрунтовано концепцію «ситуативної конфліктності» як методологічного ядра для ідентифікації загроз. Проаналізовано та здійснено ранжування регіонів України за інтегральними показниками конфліктності за ключовими факторами: водно-ресурсним, земельно-ресурсним, лісо-ресурсним, сферою управління відходами, екосистемним фактором та фактором екологічної безпеки. Ідентифіковано ключові домінанти, що формують структурні екологічні зміни та впливають на резилієнтність якості життя. Визначено новітні виклики, пов’язані з примусовою релокацією промисловості внаслідок воєнних дій. Результати дослідження формують наукове підґрунтя для розробки адаптивної, регіонально-диференційованої екологічної політики повоєнного відновлення України та будуть корисними для науковців, фахівців-практиків у сфері управління природними ресурсами, регіонального розвитку та екологічної політики, викладачів, аспірантів та студентів відповідних спеціальностей.

Монографія присвячена дослідженню інструментарію політики реагування на глобальні виклики та попередження їх негативного впливу. В роботі запропоновано підходи до інституціоналізації соціальної політики в Україні та розглянуто інституційні моделі сталості соціальної інфраструктури в умовах сучасної кризової ситуації. Досліджено особливості розвитку недержавного пенсійного забезпечення й запропоновано комплекс інструментів фінансування, спрямованих на підвищення ефективності, адресності та резилієнтності соціальної підтримки. Розкрито роль міжнародної допомоги Україні як важливої складової соціальних інвестицій в цілях розвитку.

У монографії представлено результати дослідження щодо інституційного забезпечення резильєнтності економіки України. У межах цього дослідження розроблено концептуальні засади інституційного інструментарію забезпечення резильєнтності суспільства та економіки від дії зовнішніх криз і шоків; здійснено ідентифікацію зовнішніх викликів і загроз та внутрішніх проблем українського суспільства; розроблено методичний підхід і здійснено оцінку уразливості та спроможності до відновлення української економіки і країн світу від дій зовнішніх криз та шоків різного характеру; розроблено методичний підхід і здійснено оцінку потенціалу резильєнтності українського суспільства і країн світу; побудовано моделі причинно-наслідкових зв’язків показників оцінки різних сфер суспільства та визначено найбільш впливові з них; розроблено інституційне забезпечення управління резильєнтністю українського суспільства; визначено інструментальне забезпечення інституційного впливу на резильєнтність українського суспільства та економіки.
Монографія може бути корисною для науковців, які займаються проблематикою забезпечення резильєнтності суспільства та економіки, політиків і державних службовців, дотичних до розбудови майбутнього України, а також дослідників і практиків, сфера інтересів яких пов’язана з окресленими в монографії питаннями.

У монографії представлено результати дослідження, спрямованого на обґрунтування інструментів забезпечення резильєнтності українського суспільства в повоєнному періоді. Результатами дослідження підтверджено головну його гіпотезу, що резильєнтність треба розглядати за окремими сферами життя суспільства: політико-правовою, соціальною, економічною, екологічною і духовною. Резильєнтність суспільства в монографії розглянуто як спроможність його сфер протистояти загрозам шляхом адсорбції, адаптації та трансформації з використанням відповідних систем управління. У монографії уточнено сутність поняття «резильєнтність суспільства»; обґрунтовано модель якості життя населення з урахуванням поведінкових стратегій українців; розроблено методичний підхід до визначення пріоритетів розбудови економіки України; запропоновано методичний підхід до оцінювання міграційних дивідендів; здійснено ідентифікацію властивостей територіального простору, від яких залежать можливості його резильєнтного розвитку, розроблено методичний підхід до оцінки впливу зниження зовнішніх і внутрішніх ризиків і загроз на збереження вітчизняної екосистеми, а також методичний підхід до оцінки резильєнтності стану екосистеми в країні; обґрунтовано методологічні засади формування в Україні інформаційно-аналітичної системи моніторингу та прогнозування ринку праці; визначено пріоритетність інституційного забезпечення повоєнної розбудови ринку праці в Україні; запропоновано методологію створення резильєнтного правового поля в країні; розроблено модель моніторингу та оцінювання резильєнтності економіки; запропоновано моделі сценаріїв демографічних процесів в Україні.
Монографія може бути корисною для науковців, що займаються проблематикою забезпечення резильєнтності суспільства та економіки, політиків і державних службовців, дотичних до розбудови майбутнього України, а також дослідників і практиків, сфера інтересів яких пов’язана з окресленими в монографії питаннями.

В роботі досліджені проблеми формування сучасної системи інституційного забезпечення резильєнтності за екологічною складовою. Акцентовано увагу на впорядкуванні відповідних інструментів щодо стійкості природокористування в Україні, а також інноваційних методів полісуб’єктного управління просторовими утвореннями.
Запропоновано схему закріплення інституційних інструментів за складовими забезпечення резильєнтності в природно-ресурсній галузі, удосконалено ключові положення інституційних трансформацій в управлінні резильєнтністю, а також принципову схему – модель визначення індексу економічної резильєнтності, представлену у фрактальній формі. Запропоновано систематизований аналіз методів полісуб’єктивного управління резильєнтністю просторових утворень де на основі поєднання сучасних методологічних підходів упорядковано складні соціо-еколого-економічні об’єкти з позицій гармонізації інтересів стейкхолдерів.
Визначено, що система управління природокористуванням повинна функціонально спрямовуватися на збереження екосистем та стійке використання природних ресурсів. Ключовими принципами такої системи є сталість, екологічна ефективність, соціальна відповідальність та аналітичне обґрунтування, які сприяють збалансованому розвитку економіки та збереженню цих ресурсів.
Відповідно до імплементаційних вимог екологічних і дотичних до них директив ЄС спрогнозовано, що особливого значення для інноваційного вдосконалення системи екологічної резильєнтності набуде інклюзивно-економічна сутність соціального підприємництва у сфері природокористування на основі вивчення нинішнього стану інститутів громадянського суспільства, зокрема в межах визначення взаємозалежності індексу його сталості та екологічних показників у країнах Європи.

У монографії досліджено проблеми управління природокористуванням в умовах забезпечення резилієнтності екосистем і розбудови економіки. Розроблено схему визначення показників оцінки резилієнтності в контексті формування відповідних пофакторних та інтегральної моделей просторового розвитку. Сформовано схему авторського бачення агрегації складових показників резилієнтності, які охоплюють спектр екологічних характеристик земельних, лісових, водних ресурсів, а також екосистем як ландшафтів з особливими характеристиками природної підтримки їх цілісності. Водночас для оцінки якості управління перебудовою господарської системи в повоєнний період запропоновано використовувати показник інтегральної результативності з урахуванням критеріїв комерційної, бюджетної та соціальної прийнятності, а також забезпечувати високий рівень резилієнтності господарської системи.
Видання буде корисним для фахівців науково-дослідних і проектних установ, центральних органів державної влади, місцевих територіальних громад, неурядових організацій та осіб, які цікавляться проблемами повоєнного відновлення довкілля та забезпечення резилієнтності екосистем.

Монографія присвячена ідентифікації домінуючих в українському суспільстві поведінкових стратегій домогосподарств, на основі узагальнення теоретичних підходів у системі координат поведінкової економіки та обґрунтування найбільш поширених поведінкових моделей в частині прийняття економічних рішень, з метою спрямування основного вектору на підвищення якості життя населення.

У монографії запропоновано наукові засади впровадження екосистемних платежів в управління природокористуванням. Обґрунтовано інституційні передумови їх використання у вітчизняній практиці господарювання з урахуванням міжнародного досвіду. Розроблено структуру платежів за ресурсоспоживання та функцій екосистем. Удосконалено методологічні засади визначення їх розміру на територіях різних типів. Методологічно обґрунтувано механізм екосистемних платежів та його значення для забезпечення сталого розвитку територій. Здійснено диференціацію таких платежів за видами екосистем та їхніх послуг. Досліджено проблему оптимізації платежів різних схем для територій різних типів. Визначено місце екосистемних платежів у структурі місцевих бюджетів та соціо-еколого-економічний ефект від їх упровадження на місцевому рівні. Сформовано системні засади та механізм інституціоналізації екосистемних платежів для підвищення спроможності громад. Особливу увагу приділено розробці методологічного базису установлення шкоди та оцінювання збитків і втрат, завданих екосистемам України внаслідок збройної агресії РФ. Монографія може бути корисною для науковців, діяльність яких пов’язана з питаннями економіки природокористування, фахівців державного управління, неурядових організацій, студентів вищих навчальних закладів, інших зацікавлених осіб, які досліджують проблематику оцінювання екосистемних послуг для посилення дієвості національної екологічної політики шляхом запровадження екосистемного підходу до всіх напрямів соціально-економічного розвитку України

У монографії здійснено оцінки бідності населення України після двох років повномасштабної війни, з акцентом на становище дітей. Заповнено статистичні прогалини та продовжено динамічний ряд щодо масштабів та профілів бідності за даними 2023 року. Здійснено детальний аналіз депривацій дітей та немонетарних аспектів дитячої бідності; проаналізовано стан надання та доступність системи соціальної підтримки для дітей; оцінено вплив соціальних програм на дитячу бідність. Дослідження має науково-аналітичне спрямування і може стати у нагоді для широкого кола дослідників та практичних діячів.